Не стало Бориса Олійника. Для мене це – особиста втрата, оскільки ми – однокурсники набору 1953 року, більш того, вчилися в одній групі.
І після закінчення університету ім.Т.Г Шевченка протягом всіх цих років ми підтримували добрі приятельські відносини. Колись Борис написав передмову до збірки моїх вибраних поезій, він був на багатьох моїх авторських концертах і виступав на них. І хоча він не зміг бути присутнім на моєму творчому вечорі 2 тижні тому, бо вже був у лікарні, ті, хто був у залі пам”ятають, що О.Бурмицький зі сцени передавав вітання Бориса мені – навіть тяжко хворим він залишався дуже уважним до близьких йому людей .Так трапилося, що менше, ніж за тиждень, до цієї трагедії я зателефонував йому і у розмові він, посміхнувшись, сказав про своє самопочуття так оптимістично: “Та нічого. Вадік, якось воно буде…”

Read More